Адам Міцкевич - Кримські сонети - VІII

VІII. Гробниця Потоцької В краю весни, в садах розкішних ти зів*яла, Трояндо юна! Хвиль минулого прибій, Зникаючи, немов золотокрилий рій, Пекуче спогадів тобі покинув жало. Від Польщі, з півночі, громади зір засяли - Для чого стільки там їх на дорозі тій? Чи, перш ніж згаснути, не зір вогнистий твій Там повипалював палкі сліди печалі? О полько! Як і ти, скінчу я в смутку дні. Хай рідна жменя нам землі хоч грудку кине. Розмови тут ведуть мандрівці в тишині, - То, може, вчую звук я з рідної країни, Й поет, складаючи тобі свої пісні, Згадає і мене в сусідній домовині.