Вільям Шекспір - "Монолог Гамлета" дія 3 сцена 1 (1603)

переклад з англійської Леоніда Гребінки (1986) Чи бути, чи не бути — ось питання. Що благородніше? Коритись долі І біль від гострих стріл її терпіти, А чи, зітнувшись в герці з морем лиха, Покласти край йому? Заснути, вмерти — І все. І знати: вічний сон врятує, Із серця вийме біль, позбавить плоті, А заразом страждань. Чи не жаданий Для нас такий кінець? Заснути, вмерти. І спати. Може, й снити? Ось в чім клопіт; Які нам сни присняться після смерті, Коли позбудемось земних суєт? Ось в чім вагань причина. Через це живуть напасті наші стільки літ. Бо хто б терпів бичі й наруги часу, Гніт можновладця, гордія зневаги, Відштовхнуту любов, несправедливість, Властей сваволю, тяганину суду, З чесноти скромної безчесний глум, Коли б він простим лезом міг собі здобути вічний спокій? Хто стогнав би під тягарем життя і піт свій лив, Коли б не страх попасти після смерті в той край незнаний, звідки ще ніхто не повертався? Страх цей нас безволить, І в звичних бідах ми волієм жити, Ніж линути до невідомих нам... Так розум полохливими нас робить, Яскраві барви нашої відваги від роздумів втрачають колір свій, А наміри високі, ледь зродившись, Вмирають, ще не втілившись у дію.